"Пісня про Довбуша" Леся Качковського — це поза сумнівом найглибша річ із усього написаного про легендарного ватажка опришків!

Автор, чи не першим з усіх дослідників життя народного героя Карпат, подивився на нього не з точки зору класової теорії, а як на втілення народної мрії про Волю, про Захисника, про Месника. Адже на час життя Олекси Довбуша значно менше гуцулів закінчили школу, аніж пройшли опришківську науку. І до, і після Довбуша було багато опришківських ватагів, але народна пам'ять зберегла ім'я саме Олекси.

Чому? Напевне тому, що було в ньому щось незрозуміле для Гуцулії, для народної маси та й для його побратимів-опришків. Була якась таємниця! Ця таємниця була зовсім не в його міфічних скарбах, не в його легендарній невразливості для куль, а в тому, що він на цілі століття обігнав свій час і нарід. Адже з усіх своїх колег-ватажків він єдиний, хто прагнув підняти на боротьбу з панами всі Карпати, як колись це зробив на Вкраїні Богдан Хмельницький.

Він єдиний, хто казав відомщеним селянам: "Доти ти чоловік у світі, доки в пана ласки не просиш. А як запобігаєш перед ним – усе!"

Або: "Вчіться, люди, свою кривду памнєтати! Нічого не даруйте панові! Бо поки ви не забуваєте свою кривду, доти ви й люди, а не худоба непамнєтлива!"

Він єдиний із опришківських ватагів і, певно, й з усіх опришків, хто Помсту гнобителям поставив вище Вигоди й тим самим не уподібнився звичайнісінькому рекетирові, як його захланні колеги.

Автор назвав свій історичний роман "Пісня про Довбуша" з тієї причини, що саме пісня "Ой попід сад зелененький" стала найпоширенішим джерелом інформації про легендарного опришка. А пісня та, як і будь який народний витвір, містить і метафору, і гіперболу, і часто-густо не відповідає дійсності. Адже дуже мало правди в її словах:

"Ой ти гецлю, ти Дзвінчуку

З'їв ти мене через суку..."

Але тим, хто її створив і натхненно виспівував за чарчиною по шинках, було вигідніше перекласти власну нікчемність і зраду на тендітні плечі єдиної живої душі, яка не зрадила свого Олексика.

Та народ, який ходив до Олекси як до останньої надії на справедливість, так і не зміг зрозуміти, що єдиний скарб, який заповідав йому Добуш, то не злоті й крейцери, а гуцульська воля.

Минули віки. І ще не мало їх сплине, доки, нарешті, зрозуміємо ми таємницю Довбуша: немає більшого скарбу, ніж воля, і більшого щастя, ніж бути Людиною.

"Пісня про Довбуша" Лесь Качковський.

130,00₴Ціна